День 1. Зустріч із тишею
Я приїхав сюди ще до світанку. Озеро — дике, глибоке, без пляжів і кафе. Лише очерет, сосни, туман і срібляста гладь. Розклав намет, вудки, прикормив. Не ловлю — просто сиджу, вдихаю повітря, яке пахне водою і спокоєм. Телефон уже вимкнений. Годинник більше не потрібен.
День 2. Перша щука і роса на чоботях
Прокинувся від холоду. Роса блищала на тенті, як сітка з діамантів. На третьому закиді — удар. Перша щука. Невелика, але чесна. Я ловив її сам, без порад і підказок. Готую юшку. Риба тиха — з нею не поспішають.
День 3. День без клювання
Сонце пекло з самого ранку. Вода як дзеркало, повна мовчання. Жодного клювання. Але я не злий. Я вчуся бути. Помітив, як качка вивела пташенят. Побачив, як змія пливе до берега. Зрозумів, як багато ми втрачаємо в шумі міста.
День 4. Дощ
З ночі ллє. В наметі сухо, затишно. Рибалка — відпочиває. Сьогодні не про улов, а про читання, чай, тепло спальника і барабанні соло на тенті. Озеро дихає рівно. Ми — на одній хвилі.
День 5. Трофей і тиша
Рано-вранці вдарив лящ. Гарний, товстий, з важкою спиною. Довга боротьба, чиста перемога. Зробив фото і відпустив. Бо це не про м’ясо. Це про зустріч. День мовчазний, медитативний. Я слухаю воду.
День 6. Люди
Під вечір з’явився ще один рибалка. Привітався, мовчки закинув снасті. Ми обмінялись лише поглядами — і цього було досить. У риболовлі слова зайві. Ми ловимо не рибу — ми ловимо тишу.
День 7. Повернення
Зібрав табір, прибрав за собою, перевірив, чи нічого не лишилось. Вдячний озеру за тиждень чесної розмови. Мені не потрібен відпочинок після цієї рибалки. Це і був відпочинок. Справжній.
Висновок
Тиждень на дикому озері — це як сім днів перезавантаження. Без Wi-Fi, новин і поспіху. Лише ти, вода, дим від багаття й постійне очікування клювання, яке іноді важливіше за саму рибу. Бо рибалка — це тиша, що говорить більше за слова.
