Це мала бути звичайна рибалка…
Я приїхав без особливих очікувань. Звичайна літня субота, фідер, пакет прикормки й кілька класичних насадок. Сусіди по березі жартували, що короп у цій водоймі — як єдиноріг: про нього всі чули, але ніхто не бачив. Але я лишився. Чомусь відчув — треба просто дочекатись.
Прикормка, яка працює
Суміш — стандартна: пшоно, кукурудзяна крупа, трохи бойлів, запах часнику. Без преміуму, без атрактантів. Зате свіжа, тепла, настояна. Відразу після першого закиду — дрібна плотва. Потім — годинна тиша. Потім — ще одна…
І ось — удар. Не покльовка. УДАР
Фідер склався дугою, сигналізатор задзвенів, як у фільмі. Я не смикав одразу. Відчув — там не дріб’язок. Це був він. Короп, про якого говорили з усмішкою недовіри. Важкий, обережний, мудрий. Кожен метр шнура він брав, як заслужене право. І я давав — обережно, з тремтінням.
15 хвилин боротьби і вічність у голові
Він йшов на глибину, тікав у бік очерету, робив ривки. Я чув, як калатає серце. Рука тримала фідер, але десь всередині — трималася віра. Не в снасть, не в наживку. Віри в те, що іноді вдача приходить, коли ти готовий чекати.
Короп на 9,4 кг
Мокрий, важкий, втомлений — як і я. Ми обидва пройшли свою боротьбу. Я зробив фото — і відпустив. Бо трофеї не обов’язково везти додому. Іноді трофей — це почуття перемоги, що залишиться з тобою назавжди.
Висновок
Риболовля — це не тільки про техніку, снасті чи прикорм. Це про вміння чекати, вірити й бути готовим, коли прийде шанс. Бо трофейний короп — це не випадковість. Це — нагорода за терпіння.
